Салтиков Петро Семенович

Салтиков Петро Семенович
Народився	11 (21) грудня 1698, 1697 або 1698 Q21341214?, Росія
Помер	26 грудня 1772 (6 січня 1773) Марфіно, Росія
Країна	Російська імперія
Діяльність	державний діяч, офіцер, політик, військовослужбовець
Учасник	Війна за польську спадщину 1733—1735, Семирічна війна, Російсько-шведська війна 1741—1743 і Кунерсдорфська битва
Суспільний стан	аристократія
Титул	граф
Посада	мер Москвиd
Військове звання	генерал-майор, генерал-поручник, генерал-аншеф і генерал-фельдмаршал
Рід	Салтикови
Батько	Салтиков Семен Андрійович
Мати	Fekla Yakovlevna Volynskaiad
Брати, сестри	Vladimir Saltykovd
У шлюбі з	Praskovya Saltykovad
Діти	Салтиков Іван Петрович, Anastasiya Saltykovad і Catherine Saltykovad
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Салтиков Петро Семенович (22 грудня 1698, Нікольсько-Салтиково, Московське царство — 6 січня 1773, Марфіно, Московська губернія, Російська імперія) — російський полководець Семирічної війни, генерал-фельдмаршал (1759), граф.

Біографія

Початок кар'єри

Народився у знатній дворянській родині Салтикових. Батько — генерал-аншеф, командир Преображенського полку, граф Семен Андрійович Салтиков.

Із 1714 року перебував на військовій службі. За наказом Петра I був направлений до Франції вивчати морську справу. Однак після повернення з Франції продовжив службу в сухопутних військах.

За часів імператриці Анни Іванівни служив її камергером, а в 1732 році разом з батьком отримав титул графа. У 1734 році брав участь у Війні за польську спадщину.

З початком правління Єлизавети Петрівни спочатку перебував у негласній опалі як відданий прихильник покійної імператриці Анни Іванівни. Однак згодом нова імператриця простила генерала і відправила його на війну зі шведами. Після завершення російсько-шведської війни Салтиков був призначений командиром Української піхотної дивізії в Україні. З 1756 року — командир Шуваловського корпусу в Санкт-Петербурзі.

Семирічна війна

У 1756 році розпочалася Семирічна війна. Російська імперія в союзі з Австрією, Францією, Швецією і Саксонією воювала проти Пруссії. На початку війни російськими військами командували генерали Апраксін та Фермор, які командували невдало. Улітку 1759 року генерал Фермор був звільнений з посади і головнокомандувачем російської армії був призначений Салтиков.

Імператриця Єлизавета Петрівна наказала Салтикову з'єднатися з австрійцями і захопити Франкфурт-на-Одері. Але генерал-аншеф вирішив почати генеральний наступ з ціллю взяття Берліна і виведення Пруссії з війни. У битві під Пальцигом Салтиков знищив прусську армію генерала Веделя, а у битві під Кунерсдорфом повністю розгромив прусську армію короля Фрідріха II. Перемога під Кунерсдорфом стала тріумфом Салтикова і піком його полководницької кар'єри. За перемогу під Кунерсдорфом Салтиков отримав звання генерал-фельдмаршала і медаль «Переможцю над пруссаками».

Однак скористатися плодами своєї перемоги Салтиков не зміг. Австрійці відмовилися йти на Берлін, а в російських військ почалися проблеми з постачанням продовольства і боєприпасів. Лише у вересні 1760 року російсько-австрійські війська змогли ненадовго захопити Берлін. У кінці 1760 року в знак протесту проти дій австрійського командування та у зв'язку з хворобою Салтиков пішов у відставку з посади головнокомандувача. Вдруге ненадовго він очолив російські війська за правління Катерини II у 1762 році.

Останні роки

Із 1764 року — московський генерал-губернатор. На цій посаді активно займався розбудовою Москви. У 1771 році під час епідемії чуми в Москві спалахнув бунт. Через ці заворушення Салтиков був звільнений з посади і відправлений у відставку. Жив у своєму помісті, де й помер і був похований. Могила фельдмаршала була знищена за радянського часу.

Був одружений з Парасковією Трубецькою, від якої мав сина Івана і дочок — Анастасію, Варвару і Катерину.

Військові звання

• Генерал-майор (1732)
• Генерал-поручник (1741)
• Генерал-аншеф (1743)
• Генерал-фельдмаршал (1759)

Нагороди

Був нагороджений російськими орденами Андрія Первозванного, Святого Олександра Невського та польським орденом Білого орла.

Джерела

• Бантыш-Каменский Д. Н. 19-й генерал-фельдмаршал граф Пётр Семёнович Салтыков // Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. В 4 частях. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. Часть 1–2. — Пушкино: Культура, 1991. — 620 с. — ISBN 5-7158-0002-1.
• Салтыков, Пётр Семёнович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
• Иванов В. О полководческом искусстве П. С. Салтыкова. // Военно-исторический журнал. — 1978. — № 12. — С. 74-80.